Репутація — річ набута, але практично незмивна. Якщо з голови пропала шапка — слід шукати Януковича. Зник у кого літературний раритет — варто поцікавитися, чи не заходив Дмитро Табачник. Так і з військовим переворотом у Туреччині.

Багато хто не вірить у його справжність. Мовляв, надто все неоковирно вийшло — і це в країні з її досвідом успішних переворотів. І надто дешево обійшовся Ердогану — порівняно з вигодами, які той отримав. Чи не сам він його й організував?

Аргументи на користь цієї версії є. Найперший — рішучість дій влади. Протягом суботи-неділі заарештували 7,5 тис. імовірних учасників антидержавної акції, відсторонили від роботи 2745 служителів Феміди, взяли під варту 426 суддів і прокурорів та п'ятьох членів Вищої ради юстиції. Паралельно було зачищено лави охоронців порядку — протягом ночі вони зменшилися на 8 тис. поліцейських і 614 жандармів. У понеділок зняли з посад 30 провінційних і 47 районних губернаторів. Загалом за підозрою в участі у заколоті Ердоган усунув майже 9 тис. чиновників.

Комплексний ­характер дій президента наштовхнув на думку, що списки для арештів склали заздалегідь. Про це заявив і єврокомісар із питань розширення та політики сусідства Йоханнес Хан.

Проте існування списків не може служити доказом постановочного характеру путчу. Протистояння Ердогана й опозиційного проповідника Фетхуллаха Ґюлена триває не один рік. Президент давно звинувачує опонента в підриві державності, а очолюваний ним рух "Хізмет" вважає терористичною організацією. Тож спецслужби просто зобов'язані були брати на олівець прихильників Ґюлена. Так ­роблять усі країни.

Ближча до правди версія, за якою прихильники "Хізмету" довідалися, що вони під ковпаком, і вирішили вдарити першими. Про плановий характер перевороту свідчить виявлене в одного з арештованих офіцерів електронне листування.

Репутація Московії відома не менше, ніж репутація Януковича з Табачником. Це — країна-терорист і розплідник тероризму. На рахунку московітів не один і не два успішні перевороти заради своїх "державних інтересів".

У Туреччині ж на кону стояли не лише "інтереси", а й "удар у спину", особиста образа, відплату за яку Кремль пообіцяв публічно.

Дуже здивувала поспішність, з якою Путін погодився на двозначне вибачення Анкари за збитий бомбардувальник. Він заплющив очі навіть на образливе уточнення турків, що насправді йдеться про людське співчуття родинам загиблих льотчиків. Що рухало Путіним?

Нинішнього року в Туреччині сталося кілька сотень терористичних актів. Відповідальність за них узяли на себе ІДІЛ і курди. Але звернімо увагу на алгоритм терору. Бомбити бойовиків "Ісламської держави" й атакувати позиції курдів Ердоган почав минулого літа, а криваве цунамі піднялося лише після збитого російського СУ. За шість місяців 2015 року було кілька по­одиноких акцій, а протягом січня-червня 2016-го вони не вщухали. Збіг? Але ж усім відомі тісні зв'язки Москви з ІДІЛ. Та й Робітнича партія Курдистану їй не чужа.

Не зламавши терором, Кремль вирішив посприяти усуненню Ердогана. Перед тим подбавши про міжнародне алібі — замирившись для виду.

На російський слід вказує, зокрема, розвідувальна компанія "Стратфор". За її даними, за тиждень до заколоту на турецько-сирійському кордоні РФ розгорнула оперативний штаб, оснащений засобами радіоелектрон­ної боротьби. Військовики Путіна мали тісні контакти з керівниками путчу. А коли країни НАТО відключили свої супутники — надали заколотникам для зв'язку російський, що висить над північно-західною частиною Індійського океану.

Не можна виключати й того, що саме розвідка РФ попередила Ґюлена про ймовірні зачистки його прибічників. Й опозиція підняла бунт.

×