"Поляки намагаються шукати собі союзників серед теперішньої української влади"

Чому в Польщі загострили тему Волинської трагедії, розповідає політолог із Варшави 35-річний Анджей Шептицький:

— Щоб зрозуміти резолюцію Сенату, треба взяти до уваги кілька чинників. По-перше, на Волині 1943-го загинуло багато людей. По-друге, на роковини варто згадати й вшанувати загиблих у таких важких обставинах — за європейською та християнською традицією. По-третє, партії в Польщі намагаються привернути прихильність виборців, адже велика частина суспільства мала ті чи інші зв'язки зі східними рубежами. І, нарешті, четвертий чинник — це закордонні обставини. Є польські політики, які гадають: зараз оптимальний момент висловити свою думку про події на Волині, бо Україна перебуває в ситуації перед підписанням асоціації з Євросоюзом, і, ймовірно, руки їй зв'язані.

Має значення, що цю резолюцію ухвалив Сенат — вища палата парламенту, а не нижня — Сейм, чий вплив на реальну політику більший?

— Резолюцію Сенату сприймають скоріше як заклик до роздумів. Якби це зробив Сейм, галасу було б значно більше. Ліберали із правлячої партії Громадянська платформа мають поважне представництво в Сенаті. Це допомогло їм протягти більш-менш притомний текст. У Сеймі їх менше. Тому слухання там намагалися навіть не починати.

Істотне пом'якшення документа спровокувало дві дискусії. Українці запитують, чому так гостро — "етнічні чистки з елементами геноциду". А поляки — чому так м'яко, адже можна було чітко прописати "геноцид". Бо, попри жертви з боку українського населення, майже вся наша інтелектуальна еліта вважає, що це геноцид проти поляків, і крапка. Остаточно відкинули варіант розгляду Волинської трагедії як симетричної, що спіткала обидва народи — як це обстоювала українська сторона. Бо різниця в кількості жертв очевидна. Більшість польських інтелектуалів хочуть, щоб українці взяли на себе провину, як зробили свого часу німці.

10 років тому, за президентства Александра Кваснєвського та Леоніда Кучми, ми мали порозуміння щодо Волині за формулою "прощаємо і просимо прощення". Чому сьогодні це питання так загострили?

— То було найкраще розв'язання питання, але та формула ні до чого не привела. За політичними заявами про примирення не йдуть факти. Досі не обраховані всі жертви, не розкопано поховань, точаться суперечки за написи на меморіалах. Тож суспільство вимагає розвитку цієї теми.

Не боїтеся, що українці згадають про свої жертви від поляків?

— Боюся, бо легко пробудити в людях ненависть. Але й чекаю на позитивні прояви. Найближчими днями в Польщі будуть десятки різних ініціатив на згадку про загиблих. Їх відвідають багато українців, інтелектуалів. Є надія, що діалог триватиме.

Чи розуміють поляки значення ОУН-УПА для свідомої частини українців і що вони їх ніколи не засудять?

— Не розуміють. Абсолютна більшість поляків вірять у те, що українці рано чи пізно відмовляться від міфу УПА. Я не раз повторював, що це неможливо й такі спроби приречені на невдачу й агресію з боку українців.

Поляки намагаються шукати собі союзників серед теперішньої української влади. Бо, по-перше, був польсько-радянський акт 1944 року, який засуджував УПА, що має значення для "регіоналів". По-друге, є й цілком насторожене ставлення до УПА з боку євроструктур. Саме тому зараз сподіваються поволі прибрати повстанців з української свідомості. Питання в тому, що з цього вийде.

×