Скасувати закон про особливий статус окремих районів Донбасу постановила Рада національної безпеки й оборони 4 листопада. Президент Петро Порошенко скликав її через два дні після проведення сепаратистами незаконних виборів до органів влади самопроголошених Донецької та Луганської народних республік.
— Скасування закону не означає відхід від Мінських домовленостей, — заявив 49-річний Петро Порошенко наступного дня. — Київ буде готовий прийняти новий закон, але за умов стійкого припинення вогню, відведення військ від лінії зіткнення, чіткої демаркації кордону, звільнення всіх заручників. У тому числі й тих, яких незаконно утримують на території Росії. Виборчий фарс від 2 листопада має бути скасований.
Кабінет Міністрів ухвалив рішення не фінансувати території, які не контролює українська влада. Донеччина потребує 19,6 млрд грн дотацій протягом року, а Луганщина — 14,6.
— Доки території контролюватимуть самозванці, уряд туди дотацій не надаватиме, — сказав прем'єр Арсеній Яценюк, 40 років. — Коли звідти заберуться російські терористи, кожній людині виплатимо соціальну пільгу. Зараз платити гроші означає, що вони до людей не дійдуть. Їх украдуть бандити, й це буде пряма підтримка російського тероризму.
Закон про особливий статус окремих районів Донбасу Порошенко проштовхнув у Верховній Раді після підписання домовленостей у Мінську 5 вересня. Представники України, Росії та самозвані лідери ДНР і ЛНР за посередництва ОБСЄ зустрілися там після вступу російських частин на територію України й поразки наших військ під Іловайськом. Мінські домовленості передбачали двостороннє припинення вогню. А вибори на контрольованій сепаратистами частині регіону мали відбутися 7 грудня за українським законодавством. Терористи порушили цю умову. Окрім того, з моменту підписання перемир'я постійно обстрілювали українські позиції. Загинули близько сотні наших військових.
Президент вважає, що цей закон "допоміг зупинити агресію". Тепер же пропонує повернутися до "женевського формату" врегулювання ситуації на Донбасі. Ідеться про переговори в швейцарській Женеві, що відбулися в квітні. У них взяли участь міністри закордонних справ України та Росії, представники ЄС і США. Сторони домовилися, що незаконні збройні формування на Донбасі мають бути роззброєні, захоплені адмінбудівлі — звільнені, а учасники протестів — амністовані.
— Женевський протокол дозволяв створити міжнародні правові рамки для початку діалогу з агресором. Але потім була недолугість у Мінську, — каже політолог Михайло Мінаков, 43 роки.
З одного боку, ми намагалися виграти час, щоб зміцнити армію і провести вибори до парламенту. Але з другого — Мінські угоди створили мінімальні підстави легітимності бойовиків-сепаратистів. Тепер, провівши вибори, вони цю легітимність намагаються посилити. Так, Європа й США їх не визнають. Однак Москва буде гратися у створення на Донбасі режимів типу придністровського.
Україна за цих обставин має три шляхи. Перший — починати військову кампанію, вводити воєнний стан, провести широку мобілізацію. Президентові треба брати на себе відповідальність, а парламенту створювати умови для ведення війни й перемоги в ній. Але треба розуміти: союзників тут не маємо.
Другий шлях — стратегічного терпіння. Він має бути розрахований на років 20, із радикальними реформами. Тоді Україна стане привабливою в політичному, культурному й економічному сенсах. І Крим та Донбас, а можливо, й Придністров'я захочуть до нас приєднатися.
Третій шлях — неведення війни. Він призведе до збільшення зон впливу сепаратистів.
Судячи із заяв, після останнього засідання РНБО, у президента немає рішення — куди рухатися.
Вибори в так званих ДНР і ЛНР змінили розстановку сил?
— Навряд. Ще з вересня там почалися заходи з "державного будівництва". Зараз на Донбасі посилюють дисципліну серед загонів бойовиків. Групи російських спецслужбістів виводять найагресивніших і найменш керованих за межі великих міст. Починають впливати на зміст освіти, на економічне життя, запроваджуючи нові податки.
Чого очікувати?
— Не бачу ясності. Лідери демократичних держав досить мляві й не готові брати на себе відповідальність за долю вільної частини світу. Це підриває й наші шанси. В Європі з'являється втома від України. Вона веде до несправедливого ставлення до нас. Санкції проти Росії б'ють і по економіці країн ЄС. Тамтешні політики нарікають: "Українці не проводять реформ, олігархи продовжують контролювати владу". Поведінка Порошенка теж насторожує. Він, наприклад, досі не продав свої активи — як обіцяв. Тому в Заходу є підстави розчаровуватися в нас. Тільки дурна й агресивна політика Росії повертає нам його симпатії. Але мусимо провести хоча б якісь реформи.
У Порошенка могла бути інша стратегія щодо Донбасу?
— Треба було діяти радикальніше: оголошувати воєнний стан, проводити значно розумнішу кадрову політику, посилити армію. А удар зосередити на відновленні контролю за кордоном. Але бажання зміцнити свою владу й отримати більшість у парламенті підвела президента. Він її так і не отримав, а час згаяв.
На Донбасі формується Чечня
— Перемир'я для України було необхідне. Українська армія була не в стані протистояти агресії. Якби не було перемир'я, російські танки вже були б під Одесою, — пише 5 листопада на своїй сторінці у "Фейсбуку" російський військовий журналіст 37-річний Аркадій Бабченко. — Тому все просто: можеш перемагати — перемагай, не можеш — проси миру. І не важливо, на яких умовах.
Надання особливого статусу Донбасу — нічого не означає. Його можна надавати, можна не надавати, можна до останнього говорити, що Донбас — це Україна. Факт залишається фактом — Київ ці території не контролює.
Гопники не розуміють людської мови, якихось домовленостей. Гопники розуміють тільки силу. Якщо вони бачать перед собою слабкого — вони нападають. Україна показувала свою слабкість, як тільки могла. Замість того, щоб використати перемир'я для цілодобового нарощування сил, Україна витрачала час на внутрішньополітичні справи. В результаті противник приходить до висновку, що може напасти без катастрофічних для себе наслідків. Концентрація російських і сепаратистських військ — це наступ на Маріуполь, Слов'янськ, Дебальцеве.
Ніякого ні Придністров'я, ні Абхазії, ні Косово на Донбасі не буде. Там формується Чечня зразка 1998 року. Безвладність, бандитизм, викрадення людей, заручники, вбивства, теракти, обстріли. Ясно, що довго терпіти таку ситуацію Україна не зможе і рішення тут може бути тільки одне — воєнне.
Головним завданням для України зараз є оборона. Не політика, не економіка — тільки оборона. Поки що в країні такого розуміння, здається, немає.
Агресор — сильний, але час працює проти нього. Санкції та падіння ціни на нафту діють. За якийсь час агресору вже буде не до Донецького аеропорту й Дебальцевого. Основним завданням України до того моменту є не допустити нових катастроф.
4 
35413
Коментарі