Чи розуміють українські співаки, що їхні "тексти" – це переважно словесна маячня та ще й з гидотними антиукраїнськими покручами? Це уже пошесть якась серед українських співаків бути не тільки виконавцем, а бажано ще й композитором і автором текстів, - пише письменник Юрій Винничук на сатй ТСН.
Причина, мабуть, зрозуміла – заробляєш сам на себе і ні з ким не ділишся. Або як кажуть в Галичині, сам си стелю, сам лягаю і сам сплю. Але як наслідок – малограмотна віршомазія без дотримання елементарних поетичних законів, приблизні примітивні рими, відсутність метафор і глибших образів. Цікаво, що російські співаки здебільшого таки вдаються до послуг фахових поетів. Тільки не наші.
Ну, добре – музика. Нехай. Але слова? Чи розуміють вони, що їхні слова – це переважно словесна маячня та ще й з гидотними антиукраїнськими покручами? Наголос – це просто дрібнички. Рими? Та це просто офігенне новаторство. Так ще ніхто не римував. А купа русизмів – в порядку речей. В результаті усі ці словесні покручі осідають в головах слухачів і вони думають, що так і потрібно розмовляти, якщо такий крутий співак саме так висловлюється. І ось уже не почуєш "З новИм роком", тільки з "нОвим". Чи є ще якась мова, з якої б так знущалися?
Звичайно, є винятки ("Плач Єремії", "Мертвий Півень", "Козак-систем"), котрі беруть тексти поетів, а не самі шкрябають щось таке, що на голову не налазить. Але більшість співаків усе ж вважає, що написати текст пісні – це як яєчню засмажити. Мені подобаються і Вакарчук, і Лама (її тато був моїм однокласником), але і вони ПИШУТЬ тексти. Ну, навіщо? Ну, є ж купа поетів, які якщо не напишуть текст на вашу "рибу", то принаймні ваш зредагують. І ці поети, на відміну від вас, бідують. Не їздять в шикарних автах і не живуть у шикарних помешканнях. То невже вам так важко дати їм заробити? Ні, воно буде шкрябати само, ліпити усе це в якісь неймовірні конструкції ("я налию тобі", "мій ангелок", "не спить кав'яр" – тут у значенні той, хто заварює каву, хоча це слово має лише одне значення "риб'яча ікра") і т. д.
Не є винятком і Лама. Її тексти теж перебувають поза межами справжньої поезії. Вона може бути супероригінальною на естрадній сцені, але і супербанальною у текстах.
Про що переважно співають наші співачки? Є три найголовніші теми української естради: 1) "Не йди!", 2) "Я до тебе йду!", 3) "Де ти (блін) коханий?" І Лама про те саме: "Не йди, не тікай, бо я тану", "Я прийду до тебе, впаду, як листок, Я прийду до тебе, ляжу на теплий пісок" або "Ти скажи мені, де ти, Де ти є, скажи мені, де ти", "Всі дні я змарнувала, думала, де ти"... Не каже, сволота, мовчить. А вона не вгаває: "Я віддаю тобі свою кров, Останню, Я віддаю тобі всю себе І все, що маю". Що й казати, про таку кохану кожен може тільки мріяти – віддасть усе, що має. Правда, хотілося б, щоб без крові. Як сказала одна моя юна знайома, "я, наприклад, і крапельки не дала б. Навіть для Джона Деппа, якому я б, узагалі, багато чого дала. Під настрій, звичайно. А так – ні".
Ще люблять наші співачки оплакувати своє перше кохання. І що вони знайшли у тому першому коханні? Як згадаю – яким дурним я був! А Лама інакша, вона досі пацана доколупує: "Перший, хто сказав мені "хочу", – то є ти". Ну сказав, забув, чого діставати? Але друге кохання теж не дає спокою: "Ти мене намалював, Ніби все про мене знав І наперед всі кроки відгадав, Поклав перед воротами (!!!) Закритими (!!!) ти мене поклав". Як тут не згадати незабутнього Руданського: "Поклав дівку під вербою, Зміряв, як годиться, Пішла дівка дорогою Та й не нахвалиться".
Ну, але Лама бодай менш більш грамотно пише, без русизмів, деколи тільки неправильні наголоси. Зате специфічна українська мова вигулькує у Руслани. У пісні "Знаю я" є такі слова: "де знайти джерело, що спитати в вогня (!)", "ти не знаєш вогня, ватри вогня (!)", "уранці з сонцем втікну (!) я". Не кажу вже про наголоси на зразок "в горАх".
Або ось пісня групи "Мандри". Важко навіть уявити, як фани "Мандрів" спробують заспівати оце: Там, де зелені гори, Там в давнину Одарка Єдная квітку шукала. Цвіте де тая квітка, Чому у крові свитка, Чому єдна дівчина Блукає, де полонина. Отака вам єдная пісня? Важко щось второпати, але проймає. А там же ще далі і кров цвиркала, і про могилу співалося, одне слово – трагедія.
Недавно на "Вєчірньому кварталі" виступав "ТІК" і Віктор Бронюк ощасливив нас піснею про вибори. Це та ж словесна халтура, яку вже й після "Оле́ні-о́лені" можна було передбачити. Я розумію стьоб, я розумію суржик, але не розумію покручів. В тій першій пісні Бронюка є рядки: Я дивився на дівчат, а думав про оленів, Там дівчата, де олені красиві неголені, Дивні створіння без мозгів і без коріння. Якщо б то був суцільний суржик, то нехай би там і ті "мозги" визирали, але ж то не суржик. А до чого там коріння, то вже ніхто не второпає.
Не розумію, чому українські естрадні співаки мусять конче пом'якшувати шиплячі, якщо це не притаманне нашій мові. Не можна казати українською "чьому", "чього", "новорічьна нічь", "щястя", "кучєрявий" і т. д. Судячи з добробуту зірок нашої естради, ведеться їм не зле. Декотрі навіть свої ресторани відкривають. Та це й не дивно. У якій ще країні примітивна попса збирає стадіони і майдани? Де ще відбуваються такі коштовні корпоративні вечірки, на яких за кілька хвилин можна заробити кілька тисяч доларів? Де ще заробляють артисти на виборах так, як у нас? І при цьому жодного ж контролю! А однак не поділяться копійкою ні з ким. Усе собі.
Хтось прочитавши це, подумає: о, жаба душить, певно, сам би й хотів тексти писати. Але я не пишу пісенних текстів від часів театру "Не журись!". Це мені уже нецікаво. Однак є безліч поетів, які радо пристали б на таку пропозицію. От тільки пропозицій обмаль. Я слухаю часом польську естраду. Авжеж, і там є примітивні тексти. Переважно це такий весільний гоп-цик-цик. Однак не чую там знущання з мови. Є вирази діалектні, є якісь сленгові, але ніхто не плутається у відмінках і наголосах, не робить з мови посміховиська. А що було б, якби російський співак вимовляв шиплячі так, як вимовляє їх Лукашенко? А чи привітав би слухачів "С нави́м годам!" Чи довго він протримався б на естраді?
8 
35413
Коментарі
1