У композитора Ріхарда Ваґнера є опера "Летючий голландець". Я її, здається, ніколи не слухав, бо з Ваґнером складно. Але не так давно Німеччиною, наче смерч, пронісся скандал, і Ваґнер у ньому – ледь не ключова обставина.

Є таке баварське містечко Байройт, де протягом багатьох десятиліть щороку відбувається вельми помпезний фестиваль ваґнерівських опер. На нього спеціально їдуть гості з усього світу, і коштує все це велетенських грошей. Чому саме Байройт? Тому що в ньому Ваґнер, вшанований баварським королем-меломаном, провів останній відтинок життя й у ньому похований – поряд зі своїм собакою.

Цього року головну партію в "Летючому голландці" мав виконувати росіянин Євгеній Нікітін, тенор. Але за кілька днів перед відкриттям фестивалю раптом заговорили про приголомшливі телекадри, на яких згаданий вихованець Петербурзької консерваторії виникає з голим торсом. Суть, однак, не в його торсі, а в тому, що так можна виразно побачити в нього вище серця велику татуйовану свастику.

На цьому моменті все для співака й закінчилося. Угоду з ним було розірвано і, не зважаючи на величезні мистецькі та фінансові втрати, керівництво фестивалю відмовилося від його виступу. Коли йдеться про використання націонал-соціалістичних символів, ніякої терпимості чи хоч якого виправдання бути не може – так загалом звучали публічні висловлювання уповноважених фестивалем осіб.

Ваґнер провів останній відтинок життя у Байройті й у ньому похований – поряд зі своїм собакою

Насправді тієї татуйованої свастики на грудях співака вже начебто віддавна й не видно: її забито якимось іншим, дуже інтенсивним кольоровим тату. Свою колишню прикрасу сам Нікітін назвав помилкою далекої юності, за яку йому нині прикро й соромно. Навчаючись у консерваторії в 1990-х роках, він паралельно виступав у геві-металевій команді радикального спрямування. З тих часів і походять випадкові кадри, на яких він засвітився з голим торсом і злощасним символом коло серця.

Однак це його пояснення, як і щире каяття, не допомогли. Поява на байройтській сцені випадкового свастиконосця могла спричинити цілий ланцюг фатальних для фестивалю умовиводів. Сама постать композитора Ваґнера, не позбавлена й досі обґрунтованих підозр у "протонацизмі", як і той факт, що постійними гостями фестивалю свого часу бували, наприклад, Гітлер і діячі його верхівки, додали б теперішній ситуації вже й зовсім небажаного тлумачення. Ще півстоліття тому тодішні батьки фестивалю доклали титанічних зусиль, щоб відмежуватися від гітлерівського шлейфа й відновити подію на нових засадах. І тут раптом цей росіянин! Тож розмова з ним була коротка й безжальна.

До чого я це все веду? А до такої от паралелі. Днями я прочитав новину про те, що українські школярі масово вирушають у новий навчальний рік із новими зошитами, на обкладинках яких портрети Леніна–Сталіна. Трапляється ще й автомат Калашнікова, але це – окрема розмова. Я все-таки про Леніна–Сталіна.

Схоже на те, що так у наших міністерствах освіти намагаються повернути дітям "нормальних героїв". Історичні символи – а портрети згаданих масових убивць, на жаль, до них належать – несуть у собі достатньо потужний самовідновлювальний заряд. Не змигнеш оком, як минуле, від якого начебто назавжди звільнилися, вже знову тут як тут. Його не можна залишати без нагляду, бо воно, виявляється, нікуди не йде й не зникає, готове щомиті вистрибнути на нас із засідки свого пекла. Ще гірше, коли його не тільки не стримують, а й усіма силами чинної влади активізують.

З новим навчальним роком, малята!

×